Життя без жалю Психологія без соплів

Життя без жалю

Нестерпна легкість буття · 26 серпня 2012

Жити потрібно так, щоб потім не було боляче за безцільно прожиті роки. Добре побажання, але от цікаво, чи можна його реалізувати на практиці? Чи можливо прожити життя так, щоб ні про що потім не шкодувати?

Давайте спростимо задачу. Чи можете ви прожити хоч один день і ні про що не шкодувати назавтра? Начебто, не так і складно. У всіх у нас в пам’яті є дні, прожиті абсолютно безглуздо, але є і деяке їх кількість, що прожиті багато і насичено. Тобто, іноді нам все-таки вдається не жаліти про минулий, питання в тому, коли і за яких умов нам це вдається.

Сумнів номер один. Що всередині нас випробовує жалю, і як взагалі цей механізм працює? Яку процедуру ми проробляємо у себе всередині, щоб оцінити рівень жалю чи задоволення? Якщо не дивитися вглиб, то, здається, ніби ми відчуваємо відповідь на питання абсолютно безпосередньо – жалкуємо, і все. Але якщо все-таки простежити розвиток подій уважніше, то виявиться, що почуттю жалю передує процес осмислення, який звіряє хронологію минулого дня з якимось шаблоном – уявленнями про те, як він повинен бути прожитий. І якщо спостерігаються розбіжності, то виникає розчарування.

Теоретично, цей вид жалю можна легко подолати – треба почати проживати життя згідно своїм уявленням про те, як треба її проживати. Елементарно. По суті це і є та гра, в яку грають всі навколо – щосили намагаються бути хорошими, бути хатися вперед і підкорювати нові вершини. Якщо людині добре вдається слідувати цій установці, він позбавляється від одного підведення для жалю… однак є й інші.

Сумнів номер два. Навіть в тому випадку, коли ми знаємо, як треба жити, і намагаємося слідувати цьому знанню, виявляється, що крім того, щоб хотіти жити правильно, у нас є й інші бажання, які часто тягнуть нас в рівно протилежному напрямку. І з цими бажаннями ми нічого не можемо вдіяти – як би ми від них ні відмахувалися, вони нікуди не зникають.

Наші внутрішні мотиви суперечливі. Ми намагаємося закрити на це очі і чекаємо, що наші бажання вишикуються в одну колону і з піснями направлять нас у світле майбутнє, але на ділі вони більше схожі на тих звірів з байки, які не можуть між собою домовитися. Куди б ми шили, в правильному напрямку чи ні, якась наша частина буде бажати йти в протилежну сторону. А що ми відчуваємо, коли наше бажання не виконується? Жаль…

Сумнів номер три. Цей пункт випливає з другого. Іноді нам все-таки щиро здається, що ніякого протиріччя всередині немає, що весь світ клином зійшовся на якомусь одному бажанні. Виконання такого бажання начебто і має забезпечувати шуканий стан без жалю. Але, по-перше, так буває дуже рідко, а, по-друге, за це зазвичай передбачає певний ступінь несвідомості, яка і маскує внутрішні суперечності.

Коли один з наших мотивів достатньо заряджений, ми досить легко створюємо 3 себе ілюзію едінонаправленності своїх устремлінь. Але це саме ілюзія, яка втрачає свою магічну силу, як тільки конфлікт між усвідомленим і несвідомим мотивами накопичує критичний заряд енергії. А далі слід таке глибоке розчарування, що… загалом, до цього краще було не доводити.

Сумнів номер чотири. Припустимо, ми якось примудрилися обійти перші три пункти – ми прожили день правильно, наші бажання чудесним чином домовилися між собою і при цьому ми себе не обдурили і не сховалися від своїх внутрішніх протиріч в несвідомому стані. Тобто, все по-чесному. Припустимо.

У цей момент на сцену «раптово» виходять наші амбіції. Адже нам ніколи не буває достатньо прожити життя просто добре і правильно. У нас завжди залишається черв’ячок сумнівів, на рахунок того, а чи не міг я прожити цей день ще краще. А раптом я здатний на більше? А раптом я більшого гідний? Раптом я продешевив?

Наше зарозумілість завжди слідує по п’ятах, скептично оцінюючи досягнуті результати і запускаючи нову хвилю тривог і сумнівів, – нам весь час здається, що ми заслуговуємо чогось більшого, ніж вже маємо. А якщо й не заслуговуємо, то повинні заслужити. А значить прожитий день, хоч і прожитий правильно і несуперечливо, в кінцевому рахунку, все одно прожитий даремно, бо ідеал не було досягнуто. І від такого роду розчарувань неможливо позбутися жодним чином, тому що з точки зору особистості з її нескінченними амбіціями, завжди є ще одна сходинка, яку ми могли були б здолати, але поки що не здолали. Знову жалю.

Сумнів номер п’ять. І все-таки зрідка трапляється свято в нашому житті, і якийсь короткий відрізок часу ми проживаємо на чарівної хвилі, без страху і докору, без сумнівів і жалю. Якимось чином ми раптом відчуваємо почуття глибокої узгодженості відбувається. Звичні метання затихають, і ми знаємо, що все йде як треба, немов ми відчули подих Волі Всесвіту, яке знімає всі суперечності і відповідає на всі питання разом. І навіть якщо ми пам’ятаємо про своїх інших бажаннях, які ху в іншому напрямку, в масштабах всесвіту вони виявляються такими нікчемними, що просто не стоять щонайменших жалів. Десятибальний шторм, а ми в затишній каюті корабля, за штурвалом якого сам Бог. Ось воно щастя…

Так буває. Не часто, але буває. Тільки от як ми опиняємося в цьому чудовому стані? Що ми зробили, щоб до нього потрапити? Яка послідовність кроків призвела до того, що ми вийшли за рамки звичних протиріч? Чи можемо ми повторити цю ж процедуру завтра? Чи можемо ми хоча б передбачити, в який бік хатися, щоб отримати цей ефект, або ж ми змушені визнати, що кожен раз це виявляється для нас цілковитою несподіванкою? Чи не доводилося нам вже стикатися з цим спостереженням, що все найцінніше і приємне трапляється там, де ми його не чекали і не докладали жодних спеціальних зусиль? І якщо так, то як ми можемо по своїй волі спровокувати наступ цього стану, якщо умовою для його виникнення є відсутність всяких зусиль? Парадокс?

Та наша частина, яка намагається наслідувати запропонованим раді – проживати життя так, щоб потім ні про що не шкодувати – ніяк не спроможна йому послідувати. В силу свого пристрою, вона приречена все життя перебувати в протиріччях і закінчити свій шлях у глибокому розчаруванні. Сумніви і жаль – це такий же необхідний і неминучий аспект функціонування нашої особистості, як і що погано пахнуть результати функціонування організму.

Єдина можливість позбутися від жалю лежить в тій сфері, куди рідко хто ризикне поткнутися, адже там йому буде потрібно відмовитися від самого себе – посеред самого шторму випустити штурвал з рук і відмовитися ото всяких претензій на контроль над ситуацією.

До тих пір, поки наша особистість щосили намагається зберегти контроль, ми приречені на жалю. Жалю і розчарування – є безпосередній наслідок ілюзії контролю. І навіть коли особистість чує мудру пораду і, слідуючи йому, намагається відмовитися від амбіцій і відпустити повіддя – це знову все ті ж амбіції і все та ж претензія на контроль. Особистість абсолютно нічого не може зробити з цього приводу, тому що будь-які її зусилля – це зусилля в протилежному напрямку…

Знаходять:

  • Як прожити життя щоб потім не було
  • як треба жити щоб потім не шкодувати за прожитим